Два чоботи пара, або як «пов’язати руки» перекладачеві та редакторці

Блог

Два чоботи пара, або як «пов’язати руки» перекладачеві та редакторці

Кажуть старі люди, що дівка без чоловіка – що човен без весел, а парубок без жінки – як кінь без вузди. А перекладач без редактора – що чобіт без халяви. «Пхе, – скажете ви, – бридка аналогія, якась занадто вже простацька. Додайте, шановна авторко, крапельку романтики в цей тривіальний зв’язок. Бо ми – читачі вибагливі, звикли щонайменше до зітхань, нашіптувань, падання зірок, гудіння хрущів, гупання яблук, а щонайбільше – до…».

Ну, добре, добре. Отож, як і дівка на порі чи парубок, такий що женить треба, прагне знайти собі пару, побратися та й зажити укупочці, ще й на діток розжитися, так і добрий перекладач, завершивши свою роботу, шукає до пари собі редактора, аби був не згірш його. Бо кожен текст, навіть найдосконаліший, потребує стороннього ока. А ще краще – коли те око вчилося сумлінно, прочитало за своє життя не одну мудру книгу, менше дивилося неграмотних та незугарних медіаресурсів, менше слухало (ага, то вже про вухо) усіляких недолугих шоу і, примружившись, було здатне розгледіти скалку в оці та помилку в тексті.

А батьки й не боронять (як ви розумієте, ми знову про тих дітей у пошуку пари), бо ж ніхто не хоче, щоб дочці дівкою коса посивіла, та й старого парубка женити – як старе м’ясо варити, ще й самі випроводжають, причепуривши, чи то на вечорниці, чи на вулицю, чи на музики, чи на гойданки, аби тільки з хати себе показати. Так само і мудрі агентства усіляко сприяють тому, аби ті двоє – перекладач та редактор – зустрілися… ну, не знаю – біля криниці, чи на гулянках, чи на веб-сторінці перекладацького бюро, а чи вже безпосередньо засівши біля того перекладу, який потребує не одного ока, а всіх чотирьох (це якщо не рахувати окулярів та забути про тих ще з кілька десятків очей, які пробігають текстом уже на стадії цілковитого завершення проекту). І аби ті двоє – перекладач та редактор – порозумілися собі укупочці на самоті. Та й мову знайшли спільну – ну, в переносному та буквальному сенсі.

Проте так – щоб ті парубок та дівчина, яких ми полишили на гойдалці, зосталися зовсім без нагляду старших – ні-ні-ні, усе знайдеться якийсь гурт цікавих жіночок, що пастиме очима оддалік та дослухатиметься хоч одним вухом до розмов. Там під пильним наглядом старших зароджувалась поміж молодими симпатія, яка, як були певні дівка та парубок, – суто їхня власна охота і воля. Та тільки батькам була відома вся правда: як довго та обережно напитували вони дівку, а потім ще довше та ще обережніше нараювали її синові – так, щоб тому навіть на гадку не спало, що то не його серця вибір. Ага, то про що ж ми? Про те, що ця спільна мова, яку знайшли перекладач та редактор, кожному видасться справою лише отих двох – перекладача та редактора. Але ж ні. Тільки агентству відомо про те, як довго воно шукало доброго перекладача, який вміє зробити переклад «і вірним, і гарним» (до речі, вічна проблема з цим жартівливим афоризмом Г. Гайне про те, що «переклад – мов жінка: якщо гарна, то невірна; якщо вірна, то негарна», варто нарешті нашим перекладачам, проявивши свій хист та мовну елегантність, змінити його так, щоб помилок не було – бо ж вірний у сенсі «правильний» таки не уживають – та водночас гра слів ніде не зникла). Не легша справа знайти редактора – чемного «парафіянина» правописного храму найновішої редакції з хорошим чуттям мови. А найбільша гризота – це аби перший визнав рацію другого і навпаки. І саме тут арбітром виступають менеджери проектів чи інші відповідальні за кінцевий результат особи, які чітко вкажуть, хто в хаті… хазяйка.

Іншими словами, треба таки ще раз підкреслити, що вирішальним під час вибору пари було батьківське слово і загалом думка родини: чемні діти мамі не відказували. Тому останнє слово – за агентством. Йому вирішувати.

Так на що ж опиралося те батьківське слово? Щастя майбутньої сім’ї залежало від наявності ґрунту (і чи той ґрунт прикупі з нашим). Тому співай не співай «ліпша мені дівчинонька, як сто моргів поля», проте гідний шмат землі вагомо вплине на реноме дівчини в громаді. Як то кажуть, багату дівку сватають і в Петрівку. Так само і з редактором чи редакторкою. Гарні вони чи не гарні, моторні чи мляві, працьовиті чи лінькуваті, однак добра освіта, отримана в такому ж доброму закладі, сто моргів досвіду, вказаних у резюме, одразу підвищить їх у ранг показних. Бо ж коли дівчат (чи то філологів) – повна хата, то поки до найменшої черга дійде, то вона вже мохом вкриється. Як то кажуть, сиди, грибе, поки тебе хтось здибле.

Колись такий був закон, що весілля тривало тиждень, від суботи і знов аж до суботи. Таке свято називали ладним і ще довго згадували гарним словом. Однак із часом закон іначий зробився: нині за добу встигають і весілля зробити, і столи помити. Так і в роботі, пов’язаній із редагуванням тексту перекладу, є один дуже важливий, вимогливий і невблаганний цербер (або таке собі цеберко холодної води на голову), який дихає в спину своїм холодним подихом, – час. Сьогодні замовники часто вимагають завершити проект «на вчора». І перекладач, і редактор, впрягшись в одну упряж, мчать у парі. І кожен у цій парі залежить від іншого.
І те ладне, і те менш ладне весілля оповідати – і тижня не стане. Робота і перекладача, і редактора має стільки нюансів, що й за одним разом не переповісти. Тому й лишаємо вас на півдорозі до розуміння із думкою про те, що найцікавіше не завжди завершується отим «і жили вони довго і щасливо»…

Замовляйте онлайн!
Отримайте миттєву знижку 5%
Замовте для отримання знижки
Замовити дзвінок
Наші Контакти
  • Пн. - Пт.:
    09:00 — 18:00
  • Сб. - Нд.:
    Вихідний